ПРИМІЩЕННЯ ПРОДАЄТЬСЯ ЦІЛКОМ АБО ЧАСТИНАМИ. НЕЙМОВІРНО ПРИВАБЛИВА ЦІНА.

Ще наприкінці 2008 року у польській газеті "Gazeta wyborcza" була опублікована стаття, яка викриває, хто поіменно із НКВД причетний до вбивства польських офіцерів після окупації Радянським Союзом і Німеччиною, двома союзниками, Польщі.
Цю статтю я читав ще тоді, але завдяки шановному alex-vash, який опублікував у своєму журналі цю статтю українською мовою, я все-таки подумав, що варто такі матеріали поширювати, адже серед нас і досьогодні живуть кати, які вбивали і мордували наших предків і які є лютими ворогами нашої держави. Тим неменше, вони отримують сьогодні гігантську пенсію не від своїх працедавців, Москви, а від тих, проти кого боролися. "Невидимі і невідомі".
Тому викладаю у себе статтю, але у власному перекладі.

ЧИТАТИ ТУТ

Київські міліціонери протягом шести годин безперервно лаяли останніми словами Президента, Шухевича, Бандеру… Погрози були різного роду. Найбільш м’які – «за півроку чекайте, бандерівці кляті, хохли нещасні, за півроку Янукович прийде, ми вас усіх будемо до стінки ставити!»

2 липня п’ятеро молодих націоналістів, які на світанку 30 червня пошкодили пам’ятник Леніну, були відпущені з ІТТ на підписку про невиїзд. Одразу після звільнення нам вдалося зустрітись з ініціатором і головним виконавцем «замаху на Ілліча» Миколою Коханівським.

Не можна сказати, що ідея розбити пам’ятник виникла у нього спонтанно – не раз він поширював її у правому колі. Разом з однодумцями навіть позував на тлі Ілліча з кувалдою в руках. Попереджав владу: знесіть, виконайте Указ Президента, бо гірше буде. Не послухали.

Раніше я публікував інформацію про книжку із цієї серії. Сьогодні подаю інформацію про наступну:

А що це насправді, дивимось далі.

Галина Лозко

Чи влаштовує сучасного українця інформація від баби Палажки?

Якось прочитала в столичній газеті статтю про прадавнє свято Колодія, де стверджується, що наш Предок-оріянин на світанку, "ставши обличчям на Схід, накладав на себе знак Хреста", промовляючи молитву до Сонця-Дажбога, так само хрестився і ввечері. Можна було б посміятися, якби не було так сумно. Не думаю, що така "інформація" порадувала християнських попів, але й рідновіри навряд чи дочитають статтю до кінця, відкинувши газету після першого ж такого опусу.

Справді, приходять на згадку рядки з повісті Івана Нечуя-Левицького, де баба Палажка каже: "Я всім розказую, в якій церкві які мощі, показую, де лежить пір'я з архангела Гавриїла в панянському монастирі, де стоїть молоко богородиці..." Здається, ми вже призабули цей хрестоматійний сюжет, коли баба Палажка читає молитву над п'яним Кайдашем, згадуючи "ті книжки, що в церкві читають: єрмолой, бермолой, савгирю і ще тую, що телятиною обшита". Засвоївши термінологію християнських попів, баба Палажка молиться: "Хрест на мені, хрест на спині, уся в хрестах, як овечка в реп'яхах". Кого влаштовує така аргументація, для того в нашого українського народу є мудра приказка: хрести п'яти та й лягай спати! А тим, хто не раз сам замислювався над цією проблемою, пропоную свої роздуми, хоча й усвідомлюю, і це цілком природно, що однією статтею ця тема не вичерпується. Вона потребує ще додаткових джерелознавчих пошуків, опрацювання й наукового осмислення.

Усіх хлопців-націоналістів, затриманих за пошкодження пам’ятника Леніну, відпустили на підписку про невиїзд. Слідство буде тривати приблизно 2 місяці.

Петиція на підтримку дії українських націоналістів, котрі 30 червня розбили пам'ятник кату українського народу Леніну, та їх негайного звільненні із СІЗО!:
http://www.petition.org.ua/?action=view&id=217269

28 червня в парку ім. Т. Шевченка м. Сімферополя проходили збори українських націоналістичних організацій з нагоди святкування Дня Конституції і дня народження Романа Шухевича. Більшість складали літні люди, а також священик. Все проходило в мирному руслі: було виконано гімн України, священик читав молитви, націоналісти гордо стояли з державними і червоно-чорними прапорами. Група правої молоді стояла осторонь і дивилася за порядком, щоб в разі потреби, перешкодити провокаціям комуністів та антифашистів.
З маршрутного таксі, яке зупинилося на зупинці поряд, вийшло декілька осіб спортивної статури, і кинулися без розмов ламати прапори і бити літніх людей. Права молодь, не роздумуючи кинулася на цих відморозків, що змусило нападників тікати через парк, схопивши чорно-червоний прапор. Найбільший з кодла дегенератів втомився і зупинився, і прийнявши бойову стійку почав кричати, що готовий всіх завалити. Один з правих кинувся на нього і відразу заспокоїв його ударом в голову. Тоді решта антифашистів вирішили розпочати бійку, яка закінчилася тим, що виродки, лежачи на землі, і прикриваючи обличчя від ударів, кликали на допомогу міліцію. Помітивши наближення міліції, ультраправі покинули побитих, над якими так само непогано почали вершити свій суд літні люди, вправно орудуючи поламаними держаками від прапорів. Міліція прийшла вчасно, коли противник вже був без свідомості.
Одеський сценарій побиття патріотів дупутатом Марковим не вдався. Міліція затримала „хуліганів”. При обшуку міліція вилучила при понятих і свідках ніж-стилет і інші "аргументи". Правоохоронним органам на місці вдалося встановити їхні особи. Одним із них виявився депутат Київської районної ради Сімферополя Андрій Кузьмін, який очолює антифашистську організацію "Російський молодіжний центр". Депутат, що був у стані алкогольного сп'яніння, почав погрожувати міліції і всім присутнім високими зв'язками та розправою. Міліця загрузила „хуліганів” в машину, заспокоюючи їх при цьому ударами ґумових кийків.
Патріотичне свято продовжилося і було закінчене з іще більшим піднесенням, нікого з правих хлопців не затримали, літні українські націоналісти були дуже вдячні допомозі свого підростаючого покоління.

reactor

Сьогодні, 30 червня, у день народження головнокомандувача УПА Романа Шухевича, о 4:20 ранку, невідомі (відомі) націоналісти (КУНівці) серйозно пошкодили пам’ятник Леніну, що біля Бесарабки.
Вони залізли нагору по драбині, кувалдою потрощили Іллічу обличчя і відбили руку. Чотирьох осіб забрали в міліцію.


bilozerska

Колишній український січовий стрілець, хорунжий Української Галицької Армії, ротмістр 9-го німецького полку кавалерії "Фюрстенвальде", творець знаменитого відділу "Пума", син відомого українського вченого світової слави.

Спогади його про осінь 1939 р., вхід німецьких війск до Польщі вперше опубліковано українською мовою! Читаймо! Отож: "ОСІНЬ 1939. З листів польової пошти"

Українці – ксенофоби? Українці – антисеміти? Українці – «печерні націоналісти»? Колись така думка побутувала у вигляді забобонів, пліток та анекдотів. Нині вона поширюється на рівні декларацій поважних міжнародних організацій та відвертої пропаганди в закордонних (і не лише закордонних) ЗМІ. Що в цьому правда, що вигадка?
Справді, нині не кожен українець прийме без проблем нового члена родини з іншим кольором шкіри. Справді, трапляються хуліганські напади на іноземців. Справді, можна почути – й навіть розповісти – анекдот «про москалів». Що це, окремі поодинокі випадки чи система, ексцеси чи розповсюджений прояв засадничих установок? Якщо звинувачення небезпідставні, треба не ховати голову в пісок, а бити на сполох, якщо ж це більшою мірою упередження, варто обстати за співвітчизників.
Наші войовничі, волелюбні предки справді мали чимало конфліктів із сусідами. Не більше, ніж будь-який інший народ у Європі. Можна сказати, що слово «погром», швидше за все, «винайшли» в Україні (чи, може, Білорусі), й затаврувати нас як уроджених антисемітів – усе залежить від наміру. Проте, може, варто звернутися до європейської історії та згадати, що масові вбивства, зокрема євреїв, відбувалися скрізь від Іспанії до Німеччини? Говорити про якийсь особливий український антисемітизм підстав стільки, як і про польський або французький. Ідеться не про самозаспокоєння, а про елементарну справедливість.

В попередньому пості мною було проанонсовано статтю "ЗРАДА" АБО Ж "ЧИ ВСЕ ТЕРПИТЬ ПАПІР..." про ганебну статейку київської журналістки, яка кидає виклик цілому українству, відробляючи гроші "хитрих писків" і шукаючи собі дешевої слави і популярності "а-ля Бузина". Хочу зауважити, що людину з деяких пір повело на юдейських дослідженнях, як, наприклад тут і отут.
Видно, дехто вирішив почати нас нищити нашими ж руками. Журналісточка не гребує нічим. Відповідно, появилися деякі цікаві коментарі. Один із них публікую окремим постом. Інші ж, під самою статтею.
Пропоную долучитися до обговорення.

Отже, комент окремим постом:
___________________________________________________________________________________
Люблю платних дівчат. Вони беруть гроші та відробляють їх.
Безплатні дівчата грошей не беруть і, відповідно, не відробляють.
...Ніякого задоволення...
Я полюбив Ярославу Музиченко. Це вона сотворила статтю „Разом їх багато...” для газети „Україна молода” (20 червня 2009 року, стор. 8, 9). Полюбив Ярославу прочитавши написану (відроблену) статтю.
І неважливо, що Ярослава не повстидалася підписати статтю власним ім'ям. Бо це ім'я володарки мого серця дуже вдале. Ім'я символічне! Це ім'я керівнички українських націоналістів Ярослави Стецько (Ярослави Музики). А Ярослава Музиченко пише саме на тему українського націоналізму, расизму, шовінізму, нетерпимості, ксенофобії, самохвальства, біснуватості...
В розділі „Без правил життя” дівчинка-інтернаціоналістка (інтердєвочка) Ярослава Музиченко бідкається, що... „народжені в незалежній Україні підлітки мало знають і про Гітлера, і про Сталіна”.
( Read more... )